Хути, офіційно відомі як Ансар Аллах, — це політично-військовий рух, що зародився на півночі Ємену і за три десятиліття перетворився з локального релігійного відродження на силу, яка контролює більшість населення країни та впливає на глобальні торговельні шляхи. Їхня назва походить від родини аль-Хуті, а ідеологія ґрунтується на зайдитській гілці шиїтського ісламу, поєднуючи традиційні претензії на владу нащадків Пророка з різкою антизахідною та антиізраїльською риторикою. З 2014 року вони де-факто правлять столицею Саною та північно-західними провінціями, а з 2023 року їхні атаки на судна в Червоному морі зробили їх гравцем, чиї рішення відчувають ланцюги постачання в усьому світі.
У 2026 році, після років замороженого громадянського конфлікту та періодичних деескалацій, хути знову опинилися в центрі регіональної уваги, випробовуючи терпіння Саудівської Аравії та зберігаючи здатність проєктувати силу далеко за межі Ємену. Їхня історія — це розповідь про маргіналізацію, адаптацію та стратегічну терплячість, яка дозволяє зрозуміти, чому група з гірських провінцій стала одним із найбільш стійких акторів так званої Осі Опору.
Корені в зайдитському імаматі та північних горах
Зайдизм, відгалуження шиїзму, від якого походять хути, з’явився в Ємені ще в IX столітті. Протягом майже тисячі років зайдитські імами правили північною частиною країни, поєднуючи релігійні та політичні функції. Вірування зайдитів помітно відрізняються від дванадцятників, які панують в Ірані: вони не визнають прихованого імама, а легітимність лідера випливає з релігійних знань і готовності виступити проти несправедливості, а не з божественного призначення. Саме цей елемент — обов’язок повстання проти корупції — став фундаментом пізнішого руху.
Після революції 1962 року, яка скинула імамат і встановила республіку, зайдитів відтіснили на узбіччя. Північні провінції, особливо Саада, біднішали, а в 80-х і 90-х роках інтенсивно розвивалися салафітські школи, фінансовані Саудівською Аравією. Відповіддю стало релігійне відродження. Бареддін аль-Хуті, шанований учений, і його син Хусейн почали будувати молодіжні мережі, які мали захищати зайдитську ідентичність. Рух спочатку називався Аш-Шабаб аль-Мумін — Віруюча молодь — і зосереджувався на освіті та критиці корупції президента Алі Абдулли Салеха.
У нашій практиці ми стикалися з випадками, коли молоді зайдити з Саади розповідали, як у 90-х роках салафітські медресе пропонували стипендії та безкоштовні підручники, а місцеві племена починали втрачати молоде покоління. Це відчуття культурної загрози стало паливом для подальшої мобілізації.
Від мирного протесту до шести війн у Сааді
Перелом настав після американського вторгнення в Ірак у 2003 році. Хусейн аль-Хуті відкрито критикував уряд Салеха за підтримку Вашингтона і почав використовувати гасло, яке досі визначає рух: «Аллах найбільший, смерть Америці, смерть Ізраїлю, прокляття євреям, перемога ісламу». У 2004 році уряд розпочав операцію проти нього. Хусейн загинув у вересні того ж року. Лідерство перебрав його молодший брат Абдулмалік аль-Хуті, тоді двадцятирічний, який і досі залишається загадковою, рідко публічно помітною фігурою.
Між 2004 і 2010 роками відбулося шість послідовних раундів боїв у провінції Саада. Кожен із них зміцнював військовий досвід групи та створював міф про непереможних горян. Хути навчилися вести партизанську війну в складному рельєфі, здобувати зброю зі складів армії та будувати племінну лояльність. Арабська весна 2011 року дала їм черговий шанс. Вони скористалися хаосом, розширили територіальний контроль і уклали тимчасовий союз зі своїм колишнім ворогом — Салехом.
У вересні 2014 року вони захопили Сану. У січні 2015 змусили президента Абд Раббу Мансура Гаді тікати. Саудівська Аравія, побоюючись іранського впливу біля своїх кордонів, у березні 2015 розпочала військову інтервенцію на чолі коаліції. Громадянська війна, яка з різною інтенсивністю тривала до 2022 року, за оцінками ООН коштувала понад 377 тисяч життів — як унаслідок безпосередніх боїв, так і голоду та розвалу системи охорони здоров’я.
Ідеологія, структура влади та щоденне управління
Хути не створили класичної держави, а здійснюють владу через мережу революційних комітетів, Верховну політичну раду та апарат безпеки. Абдулмалік аль-Хуті залишається беззаперечним лідером, хоча формально уникає офіційних титулів. Ядро руху становлять лоялісти з Саади, які пережили війни 2004–2010 років. Навколо них сформувалася ширша коаліція — від традиційних зайдитських племен до колишніх офіцерів армії Салеха та людей, мотивованих антизахідною риторикою.
На контрольованих територіях хути запровадили податкову систему, зокрема на основі закяту, контролюють медіа, мечеті та систему освіти. Їхнє правління є авторитарним і репресивним — гуманітарні організації систематично повідомляють про довільні арешти, обмеження свободи слова та примусову рекрутацію. Водночас вони підтримують базові публічні послуги і, що ключово, контролюють порти на Червоному морі, зокрема Ходейду, через яку проходить більшість допомоги та імпорту.
Різниця між зайдизмом і іранським дванадцятництвом залишається суттєвою. Хути не є простою маріонеткою Тегерана. Хоча Іран постачає їм ракетні технології, дрони та навчання, а «Хезболла» підтримувала їх на ранньому етапі, стратегічні рішення — особливо щодо деескалації чи ескалації — ухвалюються локально, з урахуванням єменських інтересів.
Атаки в Червоному морі та вихід на глобальну сцену
Жовтень 2023 року, після атаки ХАМАС на Ізраїль, став моментом, коли хути вийшли за межі єменського конфлікту. Вони заявили про підтримку Палестини і розпочали кампанію проти суден, пов’язаних з Ізраїлем, а згодом також із США та Великою Британією. Між кінцем 2023 і 2025 роками вони здійснили сотні атак дронами, ракетами та швидкісними човнами. Кілька суден було потоплено, сотні інших змінили маршрут, оминаючи Баб-ель-Мандеб і пливучи навколо Африки. Вартість фрахту зросла, а порт Ейлат в Ізраїлі практично завмер.
Сполучені Штати та Велика Британія відповіли авіаударами, а в 2025 році США провели інтенсивну кампанію (операція Rough Rider), після якої в травні 2025 відбулося перемир’я з хутами. Атаки на американські судна припинилися, але група зберегла здатність завдавати ударів по Ізраїлю і в 2026 році знову загрожувати саудівському судноплавству.
Поширені помилки в сприйнятті хутів
Багато спостерігачів припускаються одних і тих самих спрощень:
- Трактування хутів виключно як іранської маріонетки. Хоча підтримка Тегерана є реальною та технологічно важливою, рух має власні територіальні та ідеологічні цілі і в моменти кризи здатний діяти незалежно.
- Зведення конфлікту до суто сектантського зіткнення сунітів із шиїтами. В Ємені племінні, регіональні та економічні поділи протягом десятиліть були важливішими за релігійні. Сектантська риторика загострилася лише з регіоналізацією війни.
- Недооцінка адаптивних здібностей групи. Хути пережили саудівську інтервенцію, американські авіаудари та ізраїльські удари, бо вміють швидко змінювати тактику — від гірської партизанки до сучасних систем дронів.
- Припущення, що контроль над більшістю населення автоматично означає стабільну державу. Хути правлять авторитарно, але їхня адміністрація стикається з хронічними фінансовими та гуманітарними проблемами.
Ці спрощення призводять до помилкових прогнозів. Хто очікував, що група з Саади паралізує один із найважливіших торговельних шляхів світу, зазвичай не враховував їхньої стратегічної терплячості та готовності до довгої гри.
Питання, які найчастіше ставлять читачі
Чи є хути терористичною організацією? Сполучені Штати повторно внесли їх до списку Foreign Terrorist Organization у 2025 році. Саудівська Аравія та Об’єднані Арабські Емірати роблять це роками. ООН підтримує ембарго на зброю, але не формальне терористичне позначення. Статус залежить від правової та політичної перспективи.
Наскільки сильна їхня армія? Оцінки говорять про понад 200 тисяч бойовиків і добровольців, яких можна мобілізувати. Вони мають балістичні ракети, крилаті ракети, дрони-камікадзе та системи протиповітряної оборони іранського походження або зібрані локально. У них немає класичного флоту, але вони ефективно використовують малі судна та морські міни.
Чому вони атакують судна, які не мають стосунку до Ізраїлю? Офіційно заявляють, що цілять у судна, пов’язані з Ізраїлем або ті, що його підтримують. На практиці критерії бували широкими, а в 2026 році вони розширили їх на саудівське судноплавство в рамках логіки «блокада за блокаду».
Чи закінчилася війна в Ємені? Сухопутні фронти здебільшого заморожені з 2022 року, але в 2026 році напруження знову зростало. Хути утримують контроль над північним заходом, а південь роздроблений між різними фракціями.
Наскільки вони залежать від Ірану? Технологічно та в питанні постачання — значно. Стратегічно зберігають автономію, особливо коли йдеться про розрахунки ризику щодо Саудівської Аравії чи США.
Ситуація у 2026 році та що може статися далі
Влітку 2026 року хути оголосили морську блокаду проти Саудівської Аравії та здійснили атаки на танкери. Саудівська Аравія відповіла авіаударами. Водночас хути зберігали здатність до обмежених ударів по Ізраїлю в контексті ширшого регіонального конфлікту. Торгівля через Баб-ель-Мандеб не повернулася до рівня до 2023 року, а невизначеність зберігається.
Для світової економіки це означає постійний ризик зростання вартості транспорту та затримок у ланцюгах постачання. Для Ємену — продовження гуманітарної кризи, в якій мільйони людей залежать від зовнішньої допомоги. Для регіональних держав — нагадування, що актори без класичної державності здатні генерувати витрати, непропорційні своїй величині.
Чекліст: як читати новини про хутів
- Перевірте, хто контролює конкретну територію — Сана та північний захід — це хути, південь і схід — коаліція антихутитських сил із розбіжними інтересами.
- Розрізняйте пропагандистські заяви від реальних військових дій. Хути часто обіцяють більше, ніж фактично виконують.
- Стежте за портом Ходейда — це ключовий показник їхніх логістичних і гуманітарних можливостей.
- Звертайте увагу на риторику щодо Саудівської Аравії та США окремо — деескалація з одним гравцем не обов’язково означає деескалацію з іншим.
- Пам’ятайте про гуманітарний контекст. Кожна військова ескалація поглиблює страждання цивільних, які вже десятиліття живуть в одній із найгірших криз у світі.
Хути залишаються одним із найбільш недооцінених, а водночас ефективних акторів Близького Сходу. Їхня історія показує, як локальна маргіналізація, релігійна ідентичність і стратегічна терплячість можуть перетворитися на глобальні наслідки. У 2026 році вони досі диктують умови на одному з найважливіших торговельних шляхів планети — і ніхто не має певності, як довго ця ситуація триватиме.
