Відносини між Дональдом Трампом та Володимиром Зеленським — одна з найдинамічніших і найвпливовіших осей сучасної геополітики. Усе почалося з телефонної розмови в липні 2019 року, яка сколихнула Вашингтон і призвела до першого імпічменту американського президента. Це продовжилося обережною підтримкою під час першої каденції Трампа, драматичним протистоянням в Овальному кабінеті 28 лютого 2025 року та серією зустрічей, які в другій половині 2025-го і на початку 2026 року принесли помітний прогрес у переговорах про завершення війни в Україні. Сьогодні, у червні 2026 року, ця ж пара президентів продовжує інтенсивні переговори, балансуючи між жорсткими ресурсними інтересами, гарантіями безпеки та візією тривалого миру.
Трамп підходить до справи як досвідчений бізнес-негotiатор — робить ставку на швидкі рішення, «повернення» витрачених коштів і трансакційний підхід, у якому Україна має частково «відшкодувати» американську допомогу доступом до своїх природних багатств. Зеленський з рішучістю людини, яка з актора стала символом національного опору, бореться за гідність своєї країни, реальні гарантії захисту від нової російської агресії та майбутнє без російського впливу. Їхній діалог розкриває фундаментальні відмінності в стилі лідерства, але також спільну, хоч і різними шляхами реалізовану мету: завершення конфлікту, який з 2022 року змінив карту Європи та вплинув на безпеку всього континенту, включно з Польщею.
У середині 2026 року переговори тривають — Трамп після зустрічей на саміті G7 підкреслював «дуже хороші розмови» із Зеленським і Путіним, хоча додав, що «вони не надто люблять один одного». Прогрес помітний, терміни наближаються, але ключові територіальні питання та гарантії безпеки залишаються найскладнішими для вирішення.
Початки бурхливих відносин — телефонна розмова липня 2019 року
Усе розпочалося 25 липня 2019 року. Під час телефонної розмови Дональд Трамп попросив Володимира Зеленського про «послугу» — розслідування справ, пов’язаних із родиною Байдена в Україні. Транскрипт цієї розмови, який пізніше став публічним, виявив точні формулювання: «Я хотів би, щоб ти зробив нам послугу, бо наша країна пережила багато». Зеленський, тоді ще новий президент, щойно після виборів, відповідав дипломатично, намагаючись зберегти добрі стосунки з Вашингтоном.
Ця розмова стала іскрою, яка розпалила політичну пожежу в Сполучених Штатах. Демократи запустили процедуру імпічменту, звинувачуючи Трампа в зловживанні владою та перешкоджанні конгресовому розслідуванню. Для України це означало момент величезної напруги — країна боролася за збереження міжнародної підтримки, водночас ставши розмінною монетою у внутрішній американській політиці. Зеленський, попри тиск, зберіг обережність і не піддався прямим вимогам, що продемонструвало його характер уже на початку президентства.
Відносини від самого початку були позначені асиметрією сил і різницею очікувань. Трамп сприймав Україну крізь призму «America First» — допомоги не задарма, а Зеленський мусив захищати суверенітет країни, яка тільки починала відновлюватися після років корупції та конфлікту на Донбасі.
Перша каденція Трампа та обережна, але реальна підтримка України
У 2017–2021 роках Трамп не був найбільшим ентузіастом допомоги Україні. Він затримував затвердження пакетів озброєння, публічно ставив під сумнів доцільність витрат і тиснув на європейських союзників, щоб вони платили більше. Проте адміністрація передала Україні значну підтримку — системи Javelin, навчання, розвідувальні дані. Саме за Трампа Україна вперше отримала летальну оборонну зброю від Сполучених Штатів.
Зеленський, який обійняв посаду в травні 2019 року, швидко навчився орієнтуватися в цьому складному середовищі. Зустрічі на полях Генеральної Асамблеї ООН, розмови про антикорупційні реформи та потребу зміцнення української армії — усе це відбувалося в тіні американської політики «насамперед Америка». Трамп хвалив Зеленського за боротьбу з корупцією, але водночас давав зрозуміти, що Європа має брати більшу відповідальність за безпеку східного флангу.
Для Польщі цей період став сигналом тривоги. Варшава вже тоді розуміла, що американська залученість у регіоні може бути змінною й залежати від поточних розрахунків у Вашингтоні. Водночас саме тоді закладалися основи польсько-українського стратегічного партнерства, яке сьогодні є одним із стовпів безпеки Центрально-Східної Європи.
Повернення Трампа до влади та новий старт у 2025 році
Після перемоги на виборах 2024 року та інавгурації в січні 2025-го Дональд Трамп повернувся до Білого дому з чітким меседжем: війна має закінчитися швидко. Під час кампанії він обіцяв, що «вирішить справу за 24 години». Реальність виявилася значно складнішою.
Вже в перші місяці другої каденції адміністрація Трампа почала тиснути на Київ щодо ресурсної угоди. Йшлося про доступ Сполучених Штатів до українських родовищ критичних матеріалів — титану, літію, графіту та рідкісноземельних елементів. Трамп відкрито говорив про «повернення грошей», витрачених на допомогу Україні. Зеленський, своєю чергою, підкреслював, що Україні потрібні не лише інвестиції, а насамперед реальні гарантії безпеки, які запобіжать новій російській агресії.
Драматична зустріч в Овальному кабінеті — 28 лютого 2025 року
Кульмінацією напруги стала зустріч 28 лютого 2025 року в Овальному кабінеті. Зеленський прибув до Вашингтона з надією підписати ресурсну угоду та обговорити подальшу підтримку. Зустріч транслювали в прямому ефірі. Спочатку атмосфера була навіть коректною — Трамп жартував щодо одягу Зеленського (президент України з початку вторгнення носить військові светри), називаючи його «красивим».
Ситуація різко змінилася, коли до розмови долучився віцепрезидент Джей Ді Венс. Він звинуватив Зеленського в браку поваги, «обробці» справ у медіа та змушуванні українців воювати на фронті. Зеленський відповів спокійно, але твердо: «Під час війни в усіх є проблеми, навіть у вас. Але у вас красивий океан, і ви цього зараз не відчуваєте. Один Бог знає, чи не відчуєте цього в майбутньому».
Трамп перебив: «Не кажіть нам, що ми відчуватимемо». Залунав жорсткі слова про «ризикування мільйонами життів» і «Третю світову війну». Зеленський наголосив, що не грає в карти — «я президент під час війни». Зустріч завершилася без підписання угоди та без спільної пресконференції. Трамп пізніше написав у Truth Social, що Зеленський «може повернутися, коли буде готовий до миру».
Ця подія сколихнула світову громадськість. Для багатьох спостерігачів вона стала доказом того, наскільки стиль «America First» відрізняється від традиційного американського лідерства, заснованого на союзах і цінностях. Для українців — моментом випробування гідності. Для поляків — сигналом, що американська політика щодо Східної Європи вступає в абсолютно нову фазу.
Ресурсна угода — від конфлікту до підписання в квітні 2025 року
Попри драматичне зіткнення переговори тривали. 30 квітня 2025 року Сполучені Штати та Україна підписали угоду про створення Спільного інвестиційного фонду для відбудови України. Україна зобов’язалася передавати частину майбутніх доходів від видобутку критичних ресурсів до фонду, який фінансуватиме відновлення інфраструктури та економіки. Натомість Сполучені Штати задекларували подальшу інвестиційну та політичну підтримку.
Угода виявилася вигіднішою для України, ніж початкові пропозиції — вона враховувала захисні механізми та прив’язку до мирного процесу. Для Трампа це означало реалізацію гасла «pay back». Для Зеленського — прагматичний крок до відбудови, хоч і з важкими компромісами.
Наступні зустрічі та помітний прогрес у переговорах 2025–2026 років
Після бурхливого початку друга половина 2025 року принесла помітне потепління. У серпні зустріч у Вашингтоні пройшла в значно конструктивнішій атмосфері. Трамп задекларував готовність допомогти з гарантіями безпеки. У жовтні під час обіду в Овальному кабінеті виникли напруження навколо територіальних питань, але розмови продовжувалися.
Кульмінацією оптимізму стала зустріч 28 грудня 2025 року в Мар-а-Лаго. Після кількох годин переговорів Трамп сказав журналістам: «У нас є основа для угоди, яка буде хорошою для України і хорошою для всіх». Зеленський оцінив, що 20-пунктовий мирний план узгоджено на 90 відсотків, а американські гарантії безпеки — на 100 відсотків. Залишилася «одна чи дві дуже складні проблеми», передусім земля.
У січні 2026 року в Давосі Зеленський підтвердив готовність до тристоронніх переговорів із США та Росією. У червні 2026 року під час саміту G7 Трамп говорив про «дуже хороші розмови» з обома президентами та висловив надію на завершення війни, хоча визнав, що «вони не надто люблять один одного». Адміністрація Трампа тиснула на прискорення — з’являлися навіть згадки про можливий термін до червня.
Особистості та стилі лідерства — Трамп проти Зеленського
Порівняння цих двох лідерів — захопливе дослідження контрастів. Трамп — природжений переговорник, людина шоу та тиску. Він може в одну мить похвалити партнера, а в наступну — чинити жорсткий тиск. Його сила — непередбачуваність і вміння створювати доконані факти. Слабкість — схильність до персональних конфліктів і нехтування дипломатичними нюансами.
Зеленський — воєнний лідер зовсім іншого профілю. Актор за освітою, який у 2022 році відмовився евакуюватися з Києва зі словами «Мені потрібні боєприпаси, а не таксі». Він здатен бути водночас харизматичним на міжнародній арені та жорстким у захисті українських інтересів. Його сила — автентичність і здатність будувати емоційний зв’язок зі своїм народом та союзниками. Слабкість — обмежені ресурси та залежність від зовнішньої підтримки.
У їхньому діалозі видно класичне зіткнення двох шкіл: трансакційної проти ціннісної. Трамп запитує «що я з цього матиму?», Зеленський відповідає «що буде з моєю країною за десять років?».
Вплив на Польщу та безпеку Європи
Для Польщі відносини Трампа і Зеленського мають фундаментальне значення. Варшава — один із найбільших постачальників допомоги Україні, як військової, так і гуманітарної. Польський кордон з Україною — східний фланг НАТО, а стабільність цього регіону безпосередньо впливає на безпеку над Віслою.
Зміни в підході Вашингтона викликають у Польщі змішані почуття. З одного боку, надія, що жорстка позиція Трампа щодо Росії та тиск на швидкий мир можуть принести реальний ефект. З іншого — побоювання, що можливі територіальні поступки чи послаблення американських гарантій для Західної та Центральної Європи можуть спонукати Москву до подальших спроб ревізії повоєнного порядку.
Водночас Польща бачить можливості. Польські компанії можуть відіграти важливу роль у відбудові України, а ресурсна угода між США та Україною може відкрити нові перспективи тристоронньої співпраці. Ключовим залишається питання: чи буде мир, який постане, тривалим і чи отримає Україна реальні інструменти захисту від нової агресії.
Перспективи на літо та осінь 2026 року — що далі?
Ситуація залишається динамічною. Переговори тривають, терміни наближаються, а Трамп послідовно повторює, що «війна має закінчитися». Зеленський підкреслює готовність до розмов, але водночас твердо стоїть на позиції, що Україна не віддасть суверенітет і не погодиться на мир, який буде лише перемир’ям на російських умовах.
На кону різні сценарії: від швидкої домовленості про припинення вогню та початку переговорів про статус територій, через затяжні переговори з періодичними ескалаціями, аж до найгіршого сценарію — зриву переговорів і відновлення інтенсивних бойових дій.
Найважливішим залишається одне: відносини між Трампом і Зеленським, попри всі повороти, продовжують формувати долю України та всієї Європи. Це вже не просто історія двох президентів. Це історія про те, як великі гравці домовляються про майбутнє менших народів — і про те, як ці менші народи, представлені такими різними лідерами, борються за право вирішувати власну долю.
Розмова триває.
