Атака Сполучених Штатів на Іран у лютому 2026 року, здійснена спільно з Ізраїлем, увійшла в історію як одна з найінтенсивніших повітряних кампаній останніх десятиліть. За лічені години сотні ракет і літаків вдарили по іранських військових базах, центрах командування та ракетній інфраструктурі, знищивши Верховного лідера Алі Хаменеї та десятки високопосадовців. Операція з кодовою назвою Epic Fury (з американського боку) та «Ревучий Лев» (з ізраїльського) спалахнула саме під час ядерних переговорів і священного місяця рамадану. Це запустило ланцюгову реакцію відплат, які паралізували Ормузьку протоку й різко вплинули на ціни на нафту по всьому світу.
Конфлікт продемонстрував як високу точність сучасної зброї, так і трагічні цивільні втрати — зокрема удар по початковій школі в Мінабі, де загинуло понад 150 людей, переважно дітей. Іран відповів масованими ракетними та дроновими атаками на цілі в Ізраїлі та на американських базах у Перській затоці, залучаючи свою мережу союзників. Після кількох тижнів запеклих боїв сторони досягли крихкого перемир’я в квітні, а в червні підписали меморандум про взаєморозуміння. Однак напруження навколо ядерних інспекцій і доступу до Ормузу зберігається й досі.
Для Європи та Польщі ці події означали негайне зростання цін на пальне та серйозні питання щодо стабільності енергетичних постачань у регіоні, який сильно залежить від Близького Сходу. Це була не просто чергова ескалація — це момент, коли баланс сил на Близькому Сході зазнав глибокого потрясіння.
Передумови напруження — чому сталася атака США на Іран
Конфлікт не виник на порожньому місці. Його корені сягають ісламської революції 1979 року, кризи із заручниками в американському посольстві та затяжної ірако-іранської війни. Після 2000 року головним яблуком розбрату став іранський ядерний проєкт. Угода JCPOA 2015 року обмежувала збагачення урану, але США вийшли з неї 2018-го, запровадивши жорсткі санкції в межах політики «максимального тиску».
Іран активно розвивав ракетну програму та підтримував мережу союзників — «Хезболлу» в Лівані, хуситів у Ємені, різноманітні міліції в Іраку та Сирії, — формуючи так звану «Вісь Опору». Після 2023 року ця мережа значно ослабла: Ізраїль практично знищив керівництво «Хезболли», а падіння режиму Асада в Сирії в грудні 2024-го обмежило іранський вплив. У січні 2026 року іранська влада жорстоко придушила протести, що спонукало адміністрацію Трампа до ще більшої ескалації риторики та зосередження сил у регіоні.
Ядерні переговори в лютому 2026-го зайшли в глухий кут. Іран підозрювали в наближенні до ядерного порогу, хоча МАГАТЕ не підтвердило наявності військової програми. Для Вашингтона та Єрусалима дипломатичний час вичерпався. Рішення про атаку ухвалили 27 лютого — Трамп дав добро, коли борт Air Force One прямував до Техасу.
28 лютого 2026 року — початок операції «Епічна Фурія»
Вранці 28 лютого небо над Іраном освітили спалахи вибухів. За перші 12 годин американські та ізраїльські сили завдали майже 900 ударів — це найінтенсивніша повітряна кампанія з 2003 року. Американські есмінці класу Arleigh Burke випустили ракети Tomahawk із Перської затоки та Аравійського моря, ізраїльські винищувачі F-15 і F-16 атакували з боку Іраку, а дрони та стратегічні бомбардувальники B-52 забезпечували підтримку.
Цілями стали бази Корпусу вартових Ісламської революції (КСІР), позиції балістичних ракет, системи ППО, об’єкти в Тегерані (зокрема резиденція Верховного лідера, Президентський палац, будівлі Ради національної безпеки) та ядерна інфраструктура в Натанзі, Ісфахані й Бушері. Під час першого удару загинув Алі Хаменеї разом із міністром оборони Азізом Насірзадехом, командувачем КСІР Мохаммадом Пакпуром та іншими високопоставленими генералами.
Операція мала «хірургічний» характер, але її масштаб був колосальним. Ізраїль провів найбільшу кількість авіавильотів за всю свою історію. Американське командування наголошувало на головній меті: знищити здатність Ірану атакувати союзників і паралізувати його ракетну програму. Іран негайно оголосив відповідь — операцію «Виконана обітниця 4».
Трагедія в Мінабі — цивільні жертви атаки США на Іран
Найбільш суперечливим інцидентом першого дня став удар по початковій школі Шаджаре Тайєбе в Мінабі, на схід від Бендер-Аббаса. Американська ракета Tomahawk влучила в шкільну будівлю, розташовану поряд із базою ВМС КСІР. Загинуло щонайменше 156 людей — серед них близько 120 дітей віком 6–13 років, учителі та батьки, які прийшли забрати своїх дітей. Поранених було кілька десятків.
Американське військове розслідування визнало помилку через застарілі дані цілевказання. Іран і правозахисні організації, включно з експертами ООН, засудили удар як воєнний злочин або щонайменше грубе порушення норм захисту цивільного населення. З’явилися повідомлення про можливий «подвійний удар» (double tap), хоча американська сторона це заперечувала. Школа стала символом людської ціни цієї операції — сотні родин поринули в глибоку жалобу, а фото зруйнованої класної кімнати облетіли весь світ.
Відповідь Ірану та ескалація в регіоні
Іран не обмежився обороною. У межах «Виконаної обітниці 4» він випустив сотні балістичних ракет і тисячі дронів у напрямку Ізраїлю (Тель-Авив, Хайфа, Дімона), американських баз у Кувейті, Катарі, ОАЕ, Бахрейні та об’єктів у Саудівській Аравії. Атаки пошкодили порти, готелі та енергетичну інфраструктуру. В Кувейті загинуло кілька американських військовослужбовців.
Іран заблокував Ормузьку протоку — стратегічну артерію, якою проходить близько 20% світової нафти. Було заміновано підходи, обстріляно танкерні судна, запроваджено плату за прохід. Рух кораблів упав більш ніж на 90%. Паралельно відновилися бойові дії між Ізраїлем і «Хезболлою» в Лівані — операція «Вічна Темрява» призвела до тисяч загиблих і переміщення понад мільйона ліванців.
Економічні наслідки — нафта, Ормуз і світові ринки
Ормузька протока перетворилася на епіцентр енергетичної кризи. Ціни на нафту марки Brent зросли більш ніж на 55% — з близько 72 доларів за барель наприкінці лютого до пікових позначок понад 110–120 доларів у березні. В Азії почався дефіцит пального та нормоване постачання. Європа та Польща відчули це на автозаправках. Росія та Іран спочатку виграли від вищих цін, але в довгостроковій перспективі постраждали глобальні ланцюги постачань і інфляція.
Таблиця нижче ілюструє масштаб ключових подій та їхній вплив:
| Дата | Подія | Головні наслідки |
|---|---|---|
| 28 лютого 2026 | Початок операції Epic Fury / Ревучий Лев | Загибель Хаменеї, знищення ключових баз, атака на школу в Мінабі |
| 1–5 березня 2026 | Відповідь Ірану та блокада Ормузу | Атаки на бази США та Ізраїль, падіння руху суден на 90%, зростання цін на нафту |
| 8 квітня 2026 | Перемир’я (тимчасове) | Перерва в інтенсивних боях, але порушення з обох сторін |
| Травень 2026 | Нові удари США на півдні Ірану | Атаки на ракетні установки та човни, напруження навколо переговорів |
| 17 червня 2026 | Підписання меморандуму про порозуміння | Рамки миру, скасування блокади, ядерні переговори на 60 днів |
Джерела даних: аналітика міжнародних ЗМІ та звіти з Вікіпедії й Britannica (станом на червень 2026).
Шлях до перемир’я та меморандуму червня 2026 року
Після п’яти тижнів боїв, у яких загинуло кілька тисяч людей з обох сторін (Іран: 3,5–6 тис., Ліван: понад 3,7 тис. у пов’язаних боях, США: 16 військових), сторони домовилися про перемир’я 7–8 квітня. Посередниками виступили Пакистан і Катар. Однак Іран не відкрив Ормуз відразу — запровадив плату та вибірковий режим руху.
У травні та на початку червня сталися нові інциденти: американські удари по цілях на півдні Ірану (ракетні установки, човни з мінами) та іранські спроби збити американські дрони. Переговори знову зайшли в глухий кут. 14 червня Пакистан оголосив меморандум, який 17 червня підписали президент США Дональд Трамп та іранський президент Масуд Пезешкіан.
Угода передбачала, зокрема, скасування іранських обмежень в Ормузі, зменшення американської військової присутності в регіоні, полегшення санкцій та 60-денний термін для нової ядерної угоди. Іран мав дозволити інспекції. Попри це, в середині червня знову виникли напруження — Тегеран звинувачував США в «декларації поразки», а американський Сенат ухвалив резолюцію, що обмежує воєнні повноваження президента.
Сучасна картина — що означає атака США на Іран для світу в 2026 році
Через кілька місяців після драматичних подій Близький Схід балансує між деескалацією та новими ризиками. Червневий меморандум створив певні рамки, але їх реалізація залежить від доброї волі сторін і тиску посередників. Іран зберіг значну частину ракетних і дронових можливостей, хоча його керівництво суттєво ослабло. Сполучені Штати продемонстрували рішучість, але також виявили обмеження точних ударів у густонаселеній місцевості.
Для Польщі та Європейського Союзу урок очевидний: стабільність енергетичних постачань із Перської затоки не є чимось раз і назавжди даним. Зростання цін на пальне навесні 2026-го нагадало про вразливість європейської економіки до подій за тисячі кілометрів. Водночас конфлікт пришвидшив дискусії про диверсифікацію джерел енергії та посилення протиповітряної оборони.
Операція «Епічна Фурія» змінила розклад сил — суттєво послабила Іран у військовому та політичному плані, але не розв’язала фундаментальних проблем регіону: ядерної програми, сунітсько-шиїтського протистояння та впливу зовнішніх гравців. Розмова про майбутнє Близького Сходу триває, і її результат визначить, чи став лютий 2026-го початком нової ери, чи лише черговим розділом давнього конфлікту.
