Молдова не є членом Північноатлантичного альянсу і не веде жодних формальних дій щодо вступу. Її конституція 1994 року в статті 11 проголошує постійний нейтралітет, який можна скасувати лише за результатами загальнонаціонального референдуму. Водночас уже понад тридцять років Кишинів розвиває одну з найбільш розвинених форм партнерства з НАТО серед нейтральних держав: модернізує збройні сили, зміцнює стійкість до гібридних загроз і бере участь у миротворчих місіях.
Ця позірна суперечність — формальний нейтралітет при глибокому зближенні з євроатлантичними стандартами — робить Молдову унікальним випадком на мапі європейської безпеки. У 2026 році, коли російські війська досі перебувають у Придністров’ї, а війна в Україні триває, питання про подальший напрямок молдовської політики безпеки набуває драматичного значення не лише для самої країни, а й для стабільності всього південно-східного флангу Європи.
На практиці Молдова користується інструментами Альянсу, не беручи на себе зобов’язань за статтею 5 Вашингтонського договору. Щоб зрозуміти цей механізм, варто розглянути як історію відносин, так і щоденні реалії співпраці, які значно виходять за межі сухих дипломатичних заяв.
Основи знань про НАТО для початківців
Організація Північноатлантичного договору була створена 1949 року як відповідь на загрозу з боку Радянського Союзу. Її основа — стаття 5, принцип колективної оборони, згідно з яким напад на одного члена вважається нападом на всіх. Для новачків важливо підкреслити: членство дає не лише захист, а й конкретні обов’язки — стандартизацію озброєння, витрати на оборону на рівні щонайменше 2% ВВП та повну інтероперабельність збройних сил.
Країни-партнери, такі як Молдова, можуть користуватися багатьма програмами Альянсу без цих зобов’язань. Співпраця базується на добровільності та взаємній вигоді: реформи, навчання, обмін досвідом і доступ до експертних знань. Саме така модель домінує у відносинах Кишинева з Брюсселем уже понад три десятиліття.
Конституційний нейтралітет — корені рішення 1994 року
Після розпаду СРСР Молдова опинилася в складній ситуації. 1992 року спалахнув збройний конфлікт у Придністров’ї, в якому на боці сепаратистів воювали підрозділи 14-ї російської армії. Коротка, але кривава війна завершилася перемир’ям за активної участі Росії. Тоді молода держава мала визначити своє місце в новому безпековому порядку.
Стаття 11 Конституції 1994 року стала компромісом. З одного боку, вона проголосила «постійний нейтралітет», з іншого — мала заспокоїти Москву й відкрити шлях до виведення російських військ. Однак на практиці російська присутність у Придністров’ї так і не припинилася. Зараз її оцінюють у 1200–1500 військовослужбовців, включно з «миротворчим» контингентом та оперативними силами біля найбільшого в Європі складу боєприпасів у Кобасні. Ця ситуація щодня підриває сенс проголошеного нейтралітету, хоча офіційно Кишинів його продовжує відстоювати.
Три десятиліття партнерства — від 1992 року до програми 2025–2028
Відносини Молдови з НАТО почалися майже одразу після здобуття незалежності. Уже в грудні 1991 року представники Кишинева взяли участь у першому засіданні Північноатлантичної ради співробітництва. У березні 1994 року президент Мірча Снєгур підписав у Брюсселі рамковий документ «Партнерство заради миру» — Молдова стала дванадцятим учасником цієї програми.
Переломним став 2006 рік, коли ухвалили перший Індивідуальний план дій партнерства (IPAP). Цей документ, який регулярно оновлюється, визначає конкретні цілі щодо демократичних реформ, цивільного контролю над армією та модернізації війська. У січні 2025 року уряд Молдови затвердив нову чотирирічну програму партнерства на 2025–2028 роки, яка замінила попередні механізми й ще краще адаптувала співпрацю до регіональних викликів.
Навіть зберігаючи нейтралітет, Молдова досягла такого рівня інтероперабельності, що її військові ефективно діють пліч-о-пліч із силами НАТО в миротворчих місіях.
Практична співпраця — конкретні зміни в молдовській армії
Співпраця не обмежується деклараціями. З 2014 року молдовські військові регулярно служать у місії KFOR у Косові — в піхотному взводі та групі розмінування. Це не лише оперативний досвід, а й реальний внесок у європейську безпеку.
Програми на кшталт Defence and Related Security Capacity Building (DCB) та її посилена версія з 2023 року дають Молдові знання з логістики, підготовки кадрів, кібероборони та стратегічної комунікації. Завдяки Defence Education Enhancement Programme (DEEP) Військова академія та школа сержантів адаптують навчальні програми до стандартів Альянсу. Програма Building Integrity допомагає боротися з корупцією в оборонному секторі — сфері, особливо вразливій у пострадянських країнах.
- Кібероборона та стійкість — спільні навчання й експертна підтримка у створенні систем раннього попередження про гібридні атаки, які стали нормою після 2022 року.
- Інтероперабельність — процес оцінки оперативних спроможностей (OCC), завдяки якому окремі молдовські підрозділи можуть діяти в структурах командування НАТО.
- Освіта та обмін — сотні молдовських офіцерів і чиновників, підготовлених в інституціях Альянсу та на спільних навчаннях.
- Наука заради миру й безпеки — дослідницькі проєкти в сферах технологій подвійного призначення, захисту від хімічної та біологічної зброї, а також реагування на кризи.
Ці заходи не вимагають відмови від нейтралітету, але реально посилюють оборонні можливості країни. Для багатьох спостерігачів саме це найцікавіший аспект відносин — доступ до «твердого» ноу-хау Альянсу без формального членства.
Придністров’я — російська тінь, яка все ускладнює
Жоден серйозний аналітик не обійде Придністров’я, говорячи про відносини Молдови з НАТО. Цей регіон, формально частина Молдови, з 1992 року перебуває поза контролем Кишинева. Російські війська там — не лише символ, а практичний інструмент тиску. Присутність 1200–1500 військових і величезного складу боєприпасів у Кобасні не дає Молдові повністю здійснювати суверенітет на своїй території.
НАТО неодноразово закликало Росію вивести ці сили відповідно до зобов’язань 1999 року (Стамбульський саміт ОБСЄ). Альянс, однак, не має прямого мандата на розв’язання конфлікту. Водночас російська присутність створює фундаментальну перешкоду для можливого членства: Альянс неохоче приймає країни, які не контролюють усю свою територію, оскільки це могло б автоматично втягнути НАТО в заморожений конфлікт.
Суспільство каже «ні» — опитування та політичні реалії
Найсвіжіші опитування громадської думки 2025 року стабільно показують низький рівень підтримки членства в НАТО — лише 18–24% респондентів «за», тоді як 55–66% — «проти».
Причини складні. Частина суспільства ще пам’ятає радянські часи й боїться, що вступ до НАТО означатиме пряму конфронтацію з Росією. Інші вказують на фінансові витрати — Молдова витрачає на оборону значно менше 2% ВВП і побоюється, що стандарти Альянсу будуть надто обтяжливими. Російська пропаганда майстерно використовує ці страхи, пов’язуючи НАТО з загрозою війни та втратою нейтралітету.
Президентка Мая Санду та уряд послідовно наголошують: пріоритет — європейська інтеграція, а не членство в Альянсі. У 2026 році Кишинів продовжує робити ставку на ЄС як головний напрямок зовнішньої політики, розглядаючи співпрацю з НАТО лише як доповнення.
Порівняння з сусідами — уроки для Молдови
| Країна | Статус щодо НАТО | Головні механізми співпраці | Рівень громадської підтримки членства | Головні перешкоди |
| Молдова | Нейтральна, без прагнень | ПЗМ з 1994, IPAP 2006–2028, DCB, KFOR | 18–24% (2025) | Придністров’я, конституція, низька громадська підтримка |
| Україна | Кандидат (інтенсивна допомога) | Інтенсивна двостороння співпраця після 2022 | Висока (понад 70% у багатьох дослідженнях) | Війна, окуповані території |
| Грузія | Кандидат | IPAP, навчання, навчання | Помірна | Окуповані Абхазія та Південна Осетія |
Дані на основі офіційної інформації НАТО та повідомлень уряду Республіки Молдова.
Що могло б змінити членство — переваги та реальні витрати
Для досвідчених читачів варто розглянути гіпотетичний сценарій членства. Стаття 5 дала б Молдові надійний «парасоль» безпеки, якого зараз немає. Однак це вимагало б вирішення питання Придністров’я — Альянс навряд чи прийняв би країну з невирішеним збройним конфліктом на території. Витрати на модернізацію армії до стандартів НАТО були б суттєвими для бідної країни, хоча частково їх могли б покрити програми допомоги.
З іншого боку, глибока партнерська співпраця вже зараз забезпечує багато переваг членства — доступ до знань, навчань і стандартів — без ризику ескалації з Росією. Така модель працює з іншими нейтральними європейськими державами, хоча в разі Молдови геополітичний контекст значно напруженіший.
Роль Польщі — міст між Варшавою та Кишиневом
З січня 2023 року саме Польща виконує роль контактного посольства НАТО в Молдові. Це не просто символічний жест, а реальний канал комунікації та підтримки оборонних реформ. Варшава активно просуває європейський шлях Кишинева, бачачи в стабільній проєвропейській Молдові ключовий елемент регіональної безпеки — від Чорного моря до кордонів Румунії та України.
Для польських читачів важливо: ситуація в Молдові безпосередньо впливає на безпеку східного флангу Альянсу. Нестабільність чи гібридна ескалація в цій країні могла б ускладнити ситуацію для Румунії — члена НАТО — та завадити підтримці України.
Сценарії на найближчі роки
У 2026 році найімовірнішим залишається сценарій збереження статус-кво: поглиблена партнерська співпраця при конституційному нейтралітеті та відсутності формальних заявок на членство. Нова програма 2025–2028 років створює надійну основу для подальшої модернізації оборони та підвищення стійкості.
Альтернатива — вирішення придністровського питання та можливий референдум щодо нейтралітету — потребувала б серйозного політичного прориву, якого поки що не видно. Третій варіант — ескалація російських гібридних дій — міг би змусити Кишинів прискорити рішення, але водночас суттєво підвищив би ризики дестабілізації.
Незалежно від шляху, одне залишається очевидним: Молдова 2026 року не є ні повністю ізольованою від євроатлантичних структур безпеки, ні готовою до повного членства в НАТО. Її приклад демонструє, що в сучасній Європі межі між нейтралітетом і партнерством значно розмитіші, ніж може здатися з конституційних формулювань.
