У лютому 2026 року Дональд Туск ступив на київську землю саме тоді, коли російські атаки на українську енергетичну інфраструктуру знову занурювали міста в темряву й холод. Цей візит не був черговим дипломатичним ритуалом. Прем'єр-міністр Польщі прибув на запрошення Володимира Зеленського, щоб віддати шану полеглим, підписати конкретні угоди та нагадати: безпека Польщі нерозривно пов'язана з незалежністю України. Зустріч завершилася листом про наміри щодо спільного виробництва озброєння й боєприпасів, а також декларацією готовності передати літаки MiG-29 в обмін на українські дрони.
Ця лінія продовжує політику, започатковану ще в січні 2024 року, коли Туск уперше як прем'єр відвідав Київ. Уже тоді він наголошував, що ніхто не має права вдавати, ніби не бачить боротьби добра зі злом на українській землі. У 2026 році ці слова набули ще більшої ваги — на тлі можливих мирних переговорів і підготовки до міжнародної конференції з відбудови. Польща послідовно будує мости: не лише військові та економічні, а й символічні, що поєднують пам'ять про жертв тоталітаризмів із візією спільної європейської безпеки.
Візит лютого 2026 року наочно продемонстрував еволюцію відносин. Від жестів солідарності ми перейшли до промислових угод і технологічного обміну. Туск привіз із собою міністра фінансів та економіки Анджея Доманьського — людину, відповідальну за підготовку Ukraine Recovery Conference у Гданську. Це не було випадковістю. Київ і Гданськ почали формувати єдиний ланцюг: від фронту й пам'яті — до конкретних інвестицій і робочих місць по обидва боки кордону.
Символіка пам’яті, яка не дозволяє забути
Візит розпочався з простого, але водночас проникливого жесту. На київському вокзалі Туска привітав очільник українського МЗС Андрій Сибіга. Далі була Стіна Пам'яті Полеглих Захисників України в самому центрі столиці. Прем'єр поклав вінок, стоячи поруч із Зеленським. У цьому місці, як він сам пізніше сказав, «всі люди бачать дуже чітко, ніби крізь збільшувальне скло, що таке добро і що таке зло».
За кілька годин Туск вирушив до Биківні під Києвом. На Польському Військовому Цвинтарі він віддав шану жертвам сталінських репресій — тисячам поляків, убитих НКВС у 1940 році, які спочивають поряд з українськими жертвами тієї самої системи. Цей подвійний жест шани — у Києві та в Биківні — не був випадковим. Він засвідчив, що польсько-українська солідарність має глибоке коріння в спільній пам'яті про страждання, завдані російським імперіалізмом, незалежно від епохи.
У Биківні вітер шелестів по голих деревах, а кам'яні плити мовчали так само промовисто, як і в 2024 році, коли Туск також віддавав шану полеглим українським воїнам. Різниця полягала в тому, що цього разу поряд із символами минулого з'явилася конкретика сьогодення: переговори про дрони, боєприпаси та літаки, які мають захищати небо сьогодні й завтра.
Переговори, що переростають у промислову співпрацю
У Президентському палаці Туск і Зеленський підписали лист про наміри щодо спільного виробництва озброєння та боєприпасів. Документ назвали «чимось більшим, ніж просто вступом до практичної співпраці» — результатом місяців підготовчої роботи. Польська сторона принесла досвід великих оборонних підприємств і виробничі потужності. Українська — унікальні знання, здобуті в умовах повномасштабної війни, особливо в сфері дронів і сучасних систем бойових дій.
Присутність міністра Доманьського чітко сигналізувала: співпраця не обмежується полем бою. Йдеться про економічне майбутнє — робочі місця на польських заводах, трансфер технологій і будівництво європейської стратегічної автономії в галузі оборони. Туск сказав прямо: «За європейські, польські та українські кошти ми будуватимемо спільну безпеку. Це не лише безпека, а й у перспективі вигідний бізнес».
Зеленський зі свого боку висловив сподівання на залучення України до європейських програм підтримки оборони та спільне виробництво дронів і військового спорядження. Ці слова набули особливого сенсу на тлі триваючих атак на українську енергетику — взимку 2025/2026 року Росія систематично нищила інфраструктуру, а Польща постачала генератори як із державного бюджету, так і завдяки народним зборам.
Конкретні військові рішення — MiG-и, дрони та пакети допомоги
Під час прес-конференції Туск заявив про готовність негайно передати Україні літаки MiG-29. «Ці MiG-и чекають, вони в розпорядженні», — сказав він. Натомість Україна мала надати Польщі дрони, які допоможуть побудувати ефективну протидронову оборону та розвивати власні можливості в цій сфері. Обмін був суто прагматичним: Польща модернізує свою авіацію (F-35), а Україна має безцінний бойовий досвід використання безпілотників.
Паралельно анонсували 48-й пакет польської військової допомоги вартістю близько 200 мільйонів злотих — переважно бронетехніку. Це продовження довгої низки поставок, які з 2022 року включали танки, гаубиці, боєприпаси та зенітні системи. Туск наголосив на потребі «оборони неба» — ракет і снарядів, без яких Україна не зможе ефективно відбивати російські ракетні та дронові атаки.
Ці рішення не були відірвані від ширшого контексту. Польща від самого початку війни мобілізувала Європейський Союз на підтримку України. У 2026 році ці зусилля переросли в промислову симбіозу: польська виробнича надійність поєднується з українською фронтовою інноваційністю.
«Нічого про Україну без України» — принцип, який залишається актуальним
Туск неодноразово повторював під час візиту: «Немає безпечної Європи без незалежної України. Немає безпечної Польщі без незалежної та безпечної України». Він також додав фразу, яка особливо сильно прозвучала в контексті можливих мирних переговорів: «Я завжди повторював… ‘нічого про Україну без України’. Ми будемо за цим стежити».
Це була не просто риторика. Польща чітко дала зрозуміти, що не погодиться з жодним рішенням про завершення війни всупереч інтересам Києва. Водночас Туск подякував Зеленському за особисту залученість у розв'язання складних історичних питань — зокрема за повернення парафії святого Миколая, символічний жест, який поляки сприйняли дуже позитивно.
Ці слова набули додаткової ваги, коли за кілька місяців, у червні 2026 року, Гданськ приймав Ukraine Recovery Conference — найбільший міжнародний форум, присвячений відбудові України. Туск як господар у своєму рідному місті порівнював післявоєнну відбудову Гданська та народження «Солідарності» з викликами, що стоять сьогодні перед Україною. Конференція запровадила новий, запропонований Польщею вимір безпеки та оборони — пряме продовження лютневого візиту до Києва.
Що означає візит Туска до Києва для Польщі та її жителів
Для звичайного поляка візит прем'єра в лютому 2026 року — це не просто новина з перших шпальт. Це сигнал, що східний фланг Європи залишається пріоритетом. Безпека Польщі залежить від того, чи Україна збереже незалежність і спроможність до оборони. Спільне виробництво озброєння означає не лише поставки для України, а й розвиток польських оборонних підприємств, нові технології та робочі місця.
Для українців, які перебувають у Польщі — а їх досі понад мільйон — це підтвердження, що вони не залишаться самі. Польська гуманітарна, енергетична та військова підтримка триває безперервно з 2022 року. Візит Туска показав, що солідарність еволюціонує: від безпосередньої допомоги до довгострокового промислового та інвестиційного партнерства.
Практичний вимір видно й у підготовці до відбудови. Польські логістичні, будівельні та енергетичні компанії мають реальні шанси взяти участь у великих проєктах. Географічна близькість, знання мови та досвід транскордонної співпраці дають вагому перевагу. Туск у Києві заклав підвалини під ці майбутні контракти.
Безперервність, яка будує довіру
Порівнюючи візит січня 2024 року з лютневим 2026-го, видно чіткий прогрес. У 2024 році Туск акцентував символічну підтримку, зустріч зі студентами в День Єдності України та заклики щодо членства України в ЄС. У 2026 році з'явилися конкретні промислові угоди, обмін військовими технологіями та безпосередня підготовка до міжнародної конференції з відбудови.
Ця безперервність будує довіру. Українці бачать, що Польща не змінює курс залежно від політичної кон'юнктури. Поляки бачать, що підтримка України перетворюється на реальне зміцнення власної безпеки та економіки. Спільна історія жертв у Биківні, спільна боротьба з російською агресією та спільне бачення європейського майбутнього формують міцний фундамент.
Туск у Києві в лютому 2026 року не став кінцевою точкою. Це був черговий, дуже конкретний крок на шляху, який веде від фронту через промислові цехи до відбудованих українських міст і сильнішої, безпечнішої Європи. Цей шлях триває — і ніщо не вказує, що він має закінчитися.
