У червні 2022 року перші американські системи M142 HIMARS з’явилися в українському тилу. Ці компактні колісні пускові установки одразу показали зуби — точні залпи GMLRS знищували російські склади боєприпасів і пункти управління за сотні кілометрів від лінії фронту. Українські артилеристи, після лише кількох днів навчання, почали використовувати їх як хірургічний інструмент, що перерізав ворогу логістичні артерії.
За наступні чотири роки ці системи пройшли еволюцію, гідну найкращих адаптацій на полі бою. Від символу прориву 2022 року через інструмент глибоких ударів у 2024–2025 роках вони стали у 2026 році цінним, хоча вже не єдиним елементом точного ураження — поряд із масово застосовуваними українськими дронами великої дальності. Їхня історія — це не лише розповідь про технологію, а й про те, як мобільність, точність і швидкість рішень можуть схилити шальки терезів у війні на виснаження.
До сьогодні Україна отримала кілька десятків пускових установок HIMARS (за доступними даними, близько 36–40 одиниць до 2025 року). Чотири були знищені, ще чотири пошкоджені — переважно російськими розвідувально-ударними дронами та високоточними ракетами після попереднього виявлення. Незважаючи на втрати, системи продовжують службу, хоча тактика їхнього застосування зазнала змін.
Чим насправді є M142 HIMARS?
Це не класична реактивна система залпового вогню на кшталт радянських «Градів» чи «Смерчів». HIMARS — це повністю інтегрована, високомобільна реактивна артилерійська система на шасі американської вантажівки сімейства FMTV (6×6). Вся конструкція важить близько 16 тонн у бойовій версії, має триособовий екіпаж і розвиває швидкість до 94 км/год. Операційний радіус на одному баку перевищує 480 км — цього достатньо, щоб блискавично переміщатися між секторами фронту.
Найважливіша особливість — змінний стартовий контейнер. У стандартній конфігурації він вміщує шість ракет GMLRS (Guided Multiple Launch Rocket System). Дальність базової версії сягає 70–92 км, а в подовженій ER GMLRS — навіть 150 км. Альтернативно система може вистрілити одну балістичну ракету ATACMS (дальність до 300 км) або новітні PrSM. Точність на рівні метра завдяки поєднанню GPS та інерційної системи наведення робить так, що однієї ракети часто вистачає там, де раніше потрібно було понад десяток звичайних.
Екіпаж може підготуватися до пострілу за кілька хвилин, здійснити залп і негайно залишити позицію. Ця тактика «вистрілив і втік» стала ключем до виживання на фронті, насиченому російськими дронами та системами розвідки.
2022 рік — перші удари, які змінили моральний дух
Перші установки прибули в Україну в червні 2022 року. Уже 25 червня українські HIMARS вдарили по російській базі під Ізюмом, знищивши понад 40 солдатів. Влітку того ж року системи систематично нищили російські склади боєприпасів і пального — зокрема під Новою Каховкою. Російська артилерія, яка раніше вела ураганний вогонь, раптом була змушена обмежити темп — склади горіли, а командири нервово розпорошували запаси.
Ключовим моментом стала операція навколо Херсона. Удари по Антонівському мосту та логістичних вузлах на лівому березі Дніпра значно ускладнили росіянам утримання великого угруповання. У результаті Кремль оголосив «перегрупування» — тобто фактично виведення з правого берега. HIMARS не були єдиною зброєю, але стали символом точного вогню, якого росіяни раніше не відчували в такому масштабі.
До вересня 2022 року українські екіпажі HIMARS знищили або пошкодили понад 400 цілей, зокрема десятки пунктів управління та величезні обсяги артилерійських боєприпасів. Це були не видовищні вибухи для камери — це була методична руйнація російської спроможності вести позиційну війну.
Як HIMARS впорався з російською відповіддю?
Росіяни швидко зрозуміли загрозу. Вони запровадили потужніше глушіння GPS, почали масово використовувати розвідувальні дрони (зокрема підрозділи «Рубікон») та ракети «Ланцет» для полювання на установки. Перше підтверджене знищення HIMARS сталося в березні 2024 року під Донецьком. Наступні втрати — у 2024 та 2025 роках — показали, що система не є невразливою.
Українці відповіли адаптацією. Вони почали застосовувати макети, змінювати тактику розгортання, використовувати інерційне наведення як резерв при глушінні GPS, а також інтегрувати дані з власних дронів і розвідки. У 2025 році HIMARS часто доводилося діяти ближче до фронту (навіть 30 км замість попередніх 90 км), що підвищувало ризики, але дозволяло підтримувати поточні тактичні операції.
2024–2026: нова роль в еру дронів
У червні 2024 року Україна вперше застосувала HIMARS для ударів по території Росії — зокрема в районі Бєлгорода, знищивши елементи російської протиповітряної оборони. У вересні 2025 року системи вдарили по теплоелектроцентралі в Бєлгороді, спричинивши серйозні перебої з електропостачанням.
Проте у 2026 році картина змінилася. Українські дрони великої дальності (сотні, а то й тисячі щомісяця) почали ефективно виконувати завдання, які раніше були зарезервовані для HIMARS. Дешевші, масово вироблені та важчі для виявлення, дрони перебрали значну частину глибоких ударів по складах, нафтопереробних заводах і логістичних вузлах.
HIMARS не зникли — їх продовжують використовувати для високоточних, високовартісних цілей, де потрібна більша сила ураження або надійність у складних погодних умовах. Просто їхня роль стала більш спеціалізованою та ризикованою.
Порівняння ключових типів боєприпасів HIMARS
| Тип боєприпасів | Дальність | Голівка | Типове застосування в Україні |
|---|---|---|---|
| GMLRS M31 (стандарт) | до 92 км | Унітарна (вибухова) | Точні удари по пунктах управління, складах, мостах |
| GMLRS M30A1 (area) | до 92 км | Розривна (велика площа) | Ураження скупчень техніки та живої сили |
| ATACMS | до 300 км | Велика балістична голівка | Глибокі удари по стратегічних цілях (після зняття обмежень) |
Уроки для Польщі та Європи
Польща наразі має 20 пускових установок HIMARS (18 бойових + 2 навчальні), поставлених у 2023–2024 роках. Це лише початок — у планах були сотні наступних, хоча реалізація стикається з затримками. Паралельно розвивається програма Homar-K на базі корейських установок Chunmoo, які пропонують більшу одиницю вогню (два контейнери замість одного).
Росіяни зробили власні висновки з українського досвіду. На виставках 2026 року вони представили нову установку «Сарма» — мобільну, автоматизовану та розроблену саме з урахуванням швидкої тактики «вистрілив і зник». Це свідчення того, що урок HIMARS добре засвоєно також по той бік фронту.
Що далі?
У 2026 році HIMARS в Україні вже не є чудо-зброєю, яка сама по собі виграє війну. Вони стали одним з елементів складної мозаїки — поряд із дронами, високоточною ствольною артилерією, системами радіоелектронної боротьби та супутникової розвідки. Їхня найбільша цінність сьогодні полягає в гнучкості: вони здатні сильно та точно вдарити там, де дрони можуть бути надто повільними або надто вразливими до перешкод.
Історія українських HIMARS показує щось важливіше, ніж саму техніку. Вона демонструє, як швидко сучасна армія може адаптувати західні технології, яке величезне значення має логістика боєприпасів і наскільки сучасна війна залежить від здатності до постійної еволюції тактики. Система, яка в 2022 році сіяла жах у російських тилах, у 2026 році вчить усіх нас, що жодна зброя не залишається домінуючою назавжди — важливо те, як швидко ми здатні її пристосувати до мінливого поля бою.
