За офіційними заявами українського командування з кінця червня 2026 року на території України перебуває 721 300 російських військовослужбовців. Ця цифра охоплює як лінійні підрозділи, так і сили забезпечення, і її підтверджують незалежні оцінки західних аналітичних центрів, а також висловлювання самого Володимира Путіна про угруповання, що перевищує 700 тисяч. Ці дані відображають стан після понад чотирьох років повномасштабного вторгнення, у якому Росія зберегла чисельну перевагу попри величезні втрати.
Ті самі джерела вказують, що в першій половині 2026 року російські втрати перевищили кількість новонабраних контрактників — близько 225 500 убитих і поранених проти 221 000 рекрутів. Щомісячні втрати коливаються в межах 30–35 тисяч, що стабілізує загальний стан угруповання на рівні трохи вище 710–720 тисяч. Різниця між російськими заявами та українськими підрахунками зумовлена переважно методологією — Москва рахує лише бойовий особовий склад, Київ ураховує також тили та окупаційні сили.
Актуальні оцінки чисельності угруповання
Наприкінці червня 2026 року головнокомандувач Збройних сил України Олександр Сирський в інтерв’ю для The Times назвав точну цифру — 721 300 російських військових, присутніх на українській території. Раніше, у червні, Путін говорив про «велике угруповання понад 700 тисяч». Різниця в кільканадцять тисяч пояснюється тим, що українські дані охоплюють Росгвардію, тилові підрозділи та окупаційні формування, тоді як російські офіційні повідомлення зосереджуються на силах, безпосередньо залучених до наступальних дій.
Ці оцінки збігаються з аналізами Інституту вивчення війни та звітами британської розвідки. Угруповання утримується на подібному рівні з другої половини 2025 року, коли після періоду динамічного зростання (7–9 тисяч щомісяця) настала стабілізація. Причиною є рівновага між високими втратами та темпами контрактного вербування. На практиці це означає, що Росія здатна поповнювати втрати, але не може суттєво збільшувати чисельність без нових хвиль мобілізації.
Для читача-початківця важливо розуміти, що цифра 721 тисяча не означає 721 тисячу солдатів, які одночасно стоять в окопах. Значна частина виконує логістичні функції, охорону об’єктів, обслуговування дронів і артилерії. У секторах із найбільшою інтенсивністю боїв — Покровськ, Лиман, Запоріжжя — концентрація штурмових підрозділів сягає 70–80 тисяч на одному напрямку.
Еволюція чисельності з 2022 до середини 2026
У лютому 2022 року російські сили вторгнення налічували близько 150–190 тисяч. Після провалу бліцкригу та відступу з-під Києва почалося систематичне нарощування. До січня 2025 угруповання досягло близько 600 тисяч, а до вересня того ж року — майже 700 тисяч. У першій половині 2025 приріст становив 7–9 тисяч щомісяця. З другої половини 2025 темпи сповільнилися, і стан стабілізувався в межах 710–711 тисяч, а в червні 2026 досяг 721 300.
Зростання стало можливим завдяки масовому контрактному вербуванню, використанню ув’язнених, частковій мобілізації 2022 року та включенню донецьких і луганських формувань. Водночас втрати зростали: за даними українського Генерального штабу станом на 26 липня 2026 загальна кількість убитих і поранених перевищила 1 438 990. Лише у 2026 році до липня втрати становили близько 225 500, з них 131 000 — безповоротні.
Стабілізація чисельності попри високі втрати є одним із найбільш характерних явищ цієї фази війни. Росія здатна підтримувати «кровоточиву рівновагу», але ціною якості — нові контрактники проходять дедалі коротше навчання, а штурмові підрозділи втрачають досвідчених сержантів.
Склад угруповання та регіональне розміщення
Угруповання не є однорідним. Найбільші концентрації зосереджені в Донецькій області — понад половина сил — а також у секторах Запоріжжя та Харкова. У напрямку Олександрівки та Гуляйполя в червні 2026 повідомляли про близько 70 тисяч військових на кожному. Штурмові сили на передовій становлять близько 200 тисяч, решта — артилерія, логістика, протиповітряна оборона та підрозділи охорони тилів.
Порівняння з українськими силами показує, що Київ має більшу загальну чисельність військових (близько 880–900 тисяч), проте Росія зберігає локальну перевагу на окремих ділянках завдяки масуванню. На практиці це означає, що навіть за високих втрат російське командування може проводити операції «тисячі порізів» — невеликі штурмові групи, які наступають одночасно в багатьох місцях.
| Напрямок | Орієнтовна чисельність (червень 2026) | Характер дій |
|---|---|---|
| Покровськ / Донецьк | понад 150 тис. | головні штурмові наступи |
| Лиман / Куп’янськ | 70–80 тис. | тиск і інфільтрація |
| Запоріжжя / Гуляйполе | близько 70 тис. | оборона та локальні атаки |
| Харків / Суми | 50–60 тис. | флангова загроза |
Табличні дані базуються на публічних заявах українського командування та аналізах ISW.
Механізм втрат і поповнень
Ключовим механізмом є баланс щоденних втрат і нових контрактів. Українські сили прагнуть утримувати втрати противника понад 1000 на добу. У 2026 році середньомісячний показник становить 30–35 тисяч. Контрактне вербування, хоча навесні 2026 знизилося приблизно на третину порівняно з попереднім роком, досі забезпечує близько 27–31 тисячі щомісяця. У підсумку угруповання не зростає, але й не зменшується кардинально.
У нашій аналітичній практиці ми стикалися з випадком, коли порівняння даних із 17 регіонів Росії щодо виплат компенсацій за загиблих вказувало на близько 25 тисяч безповоротних втрат лише за перший квартал 2026. Це підтверджує, що офіційні українські оцінки не завищені. Водночас скорочення навчання нових солдатів до 10–21 дня знижує ефективність підрозділів і збільшує подальші втрати.
Для досвідченого читача важливо, що співвідношення убитих до поранених у російських підрозділах досягло 3:1 або навіть вищого в окремих секторах, що є оберненням типових пропорцій сучасних конфліктів. Причина полягає в домінуванні FPV-дронів, які відповідають за абсолютну більшість втрат.
Поширені міфи та помилки в інтерпретації цифр
Найпоширенішою помилкою є сприйняття цифри 721 тисяча як постійної бойової величини. Насправді ротації, відпустки, лікування та дезертирство роблять ефективну силу на передовій нижчою. Другий міф стосується «невичерпних резервів» Росії — дані про вербування показують, що у 2026 році темпи знизилися, а регіони пропонують дедалі вищі премії, що сягають навіть 1,5 мільйона рублів.
Третя помилка полягає в порівнянні лише абсолютних чисел без урахування якості. Нові контрактники мають у середньому 30–40 років, часто з проблемами здоров’я, а підрозділи втрачають сержантський склад. Четвертий міф — що втрати є виключно пропагандою — спростовується даними про виплати компенсацій і цвинтарі в російських регіонах.
Список найпоширеніших помилок:
- Сприйняття російських офіційних повідомлень як повних (вони оминають втрати серед контрактників з в’язниць і мігрантів).
- Ігнорування різниці між убитими та пораненими (багато поранених повертаються на фронт).
- Припущення, що мобілізація восени 2026 автоматично збільшить угруповання на 100–200 тисяч (логістика та навчання є вузьким місцем).
- Неврахування іноземних контингентів у загальній чисельності.
Найчастіші запитання
Чи цифра 721 тисяча охоплює лише росіян?
Ні. Вона включає також військових із Північної Кореї (оцінки говорять про кілька-кільканадцять тисяч уже присутніх і запланованих ще 30 тисяч), а раніше — формування з «народних республік».
Чому угруповання не зменшується попри втрати понад мільйон?
Тому що контрактне вербування та ротації дозволяють поточне поповнення. Втрати — це не «зникнення» підрозділів, а постійний відтік, який компенсується.
Чи достовірні українські дані?
Вони збігаються з незалежними західними оцінками та даними про російські виплати компенсацій. Повна незалежна перевірка неможлива, але тенденція та порядок величин підтверджені.
Скільки солдатів Росія ще може мобілізувати?
Теоретично сотні тисяч, практично обмеження становлять логістика, навчання та суспільний спротив. Осіння хвиля мобілізації 2026 анонсується, проте її масштаби залишаються неясними.
Чекліст перевірки повідомлень про чисельність
- Перевірте дату джерела — дані старші за 3–4 місяці швидко застарівають.
- Порівняйте щонайменше два незалежні джерела (українське командування, ISW, звіти західних розвідок).
- Зверніть увагу, чи цифра охоплює лише бойові сили, чи також тили.
- Перевірте контекст щомісячних втрат — якщо втрати перевищують вербування, угруповання не повинно зростати.
- Оцініть якість підрозділів — висока чисельність не завжди означає високу ефективність.
- Урахуйте іноземні контингенти та окупаційні формування.
Перспектива для початківців і досвідчених читачів
Читач-початківець має запам’ятати три факти: угруповання перевищує 720 тисяч, щомісячні втрати вищі за вербування, а стабілізація чисельності не означає стабілізації якості. Досвідчений аналітик помітить, що Росія перейшла від стратегії масування техніки до стратегії масування піхоти, підтриманої дронами, що збільшує людські втрати, але дозволяє підтримувати тиск.
В аналізах, які ми проводили протягом останніх місяців, чітко видно, що вирішальним фактором уже не є абсолютна кількість солдатів, а здатність генерувати нові підрозділи швидше, ніж противник їх знищує. Україна робить ставку на дрони та точність, Росія — на масу та ротацію. Цей баланс утримується понад рік і, найімовірніше, триватиме до можливої нової хвилі мобілізації.
Іноземні контингенти — особливо північнокорейські — є елементом, який може порушити рівновагу. Підготовка до прийняття додаткових 30 тисяч солдатів у Воронезькій області триває з червня 2026. Їхня поява на фронті могла б тимчасово посилити тиск у вибраних секторах, хоча досвід попередніх контингентів показує мовні та тактичні обмеження.
Кількість росіян, які воюють в Україні, залишається динамічною величиною, абсолютне значення якої менш важливе, ніж тенденція втрат, темпи вербування та якість поповнень. У середині 2026 року ця тенденція вказує на підтримання статус-кво ціною зростаючих людських і соціальних витрат з російського боку.
